Сто років самотності
«Сто років самотності» (ісп. Cien años de soledad) — роман нобелівського лауреата, колумбійського письменника Ґабрієля Ґарсія Маркеса, вперше опублікований іспанською 1967 року (Буенос-Айрес: Sudamericana).
Цю книгу вважають шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років.
Ґабрієль Ґарсія Маркес у своїй автобіографії визнає, що описав Макондо з одного з містечок, де він проводив своє дитинство.
Маркес пригадує випадок, коли його тітці принесли дивне за формою яйце, і вона наказала кинути його у вогонь, бо яйце належить Василіску, невідомій нікому істоті. Головним у цьому епізоді є не факт біографії, а саме мислення людей, де у звичайному розкривається джерело дивовижного. Дійсно, головною рисою поетики Маркеса стає незбагненний сплав фантастичного та реального, коли неймовірні речі відбуваються дуже буденно.
Маркес використовує в своєму творі елементи та образи різних міфів. Наприклад, міфів біблійних. Подібно до Аврама, засновник Макондо Хосе Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків. Злива, яка не припинялась майже п'ять років, нагадує читачеві біблійний потоп. Роман насичений і рисами античних міфів: невидима доля керує усіма вчинками героїв роману, їх наближення до трагічного фіналу визначено наперед. І, нарешті, цей твір несе й елементи літературного міфу: роман переповнений різними паралелями за відомими творами жанру сімейної хроніки, з образами роману «Гаргантюа та Пантагрюеля» Рабле, «Дон Кіхота» Сервантеса.
Як і багато інших творів Ґабрієля Ґарсія Маркеса, «Сто років самотності» належить до напрямку магічного реалізму.
