Первородний гріх
Перворо́дний гріх (лат. peccatum originale) — християнський богословський термін на позначення першого гріха, який здійснили Адам і Єва, а також наслідків цього гріха, присутнього в кожній людині. У другому значенні первородний гріх найчастіше позначає стан гріха, у якому перебуває людство з моменту гріхопадіння людини, котре сталося через переступ Адама і Єви у Едемі, тобто через непослух, який виразився у споживанні з дерева пізнання добра і зла. Цей стан гріха передався усьому людству і продовжується у втраті природної святості та справедливості, які мали Адам і Єва до того, як з'їли заборонений плід. Богословське вчення про первородний гріх і його наслідки називається - амартологія.
Опосередковано концепція первородного гріха як спадкового вперше з'являється у Іренея Ліонського бл. 180 року у його полеміці з гностиками, однак власне поняття «первородний гріх» ввів західний богослов Авґустин Аврелій у полеміці проти пелагіанства. Авґустин спирався на послання апостола Павла (Рим. 5:12-21 та 1 Кор. 15:21-22) та Книгу Псалмів (Пс. 51:5). Інші ранні західні отці церкви 3-4 століть (Тертулліан, Кипріан Карфагенський, Амвросій Медіоланський та Амброзіастер) також підтримували цю концепцію. Східні отці церкви це поняття ніколи не вживали, і в Православній церкві його стали використовувати лише з 19 століття і з суттєвими застереженнями.
Погляди Авґустина були популярні серед протестантських реформаторів, зокрема Мартін Лютер і Кальвін пов'язували первородний гріх із «пожаданням», спрямуванням до зла, яке, на їхню думку, зберігалося навіть після хрещення і повністю знищувало свободу, хоча на думку Авґустина первородний гріх лише ослаблював свободу волі, але не знищував її повністю.
У сучасній Римо-католицькій церкві притримуються доктрини первородного гріха на основі позицій Авґустина. У сучасній Православній церкві термін вживають на позначення первісної пошкодженості людської природи, але заперечують особисту юридичну відповідальність за цей гріх. У протестантських деномінаціях погляди на поняття дуже різноманітні — від повного заперечення, до ключового значення у теології.
