П'ясти
П'ясти (пол. Piastowie) — польська князівська (кін. IX ст. — 1025) і королівська династія (1025–1079 і 1295–1370) в Польському королівстві та королівстві Русі (1325—1378).
Легендарним засновником династії був селянин-колісник П'яст (за іншою версією — легендарний вождь польських полян П'яст (єврейська легенда).
За першого історично достовірного князя з династії П'ястів Мешка I почала формуватися Польська держава.
Першою достовірною особою з династії П'ястів був польський князь Земомисл (бл. 900—963). Його син князь Мешко I об'єднав під своєю владою більшість польських земель — Велику Польщу, Мазовію, Сілезію, Помор'я. За його князювання 966 було прийнято християнство. За правління Болеслава I Хороброго, сина Мешка I, закінчився процес «збирання» польських земель, було вжито заходів щодо посилення центральної влади. Це дало змогу Болеславу I Хороброму 1025 прийняти королівський титул, який успадкував його син Мешко II Ламберт. Однак їхнім нащадкам не вдалося зберегти за собою королівський титул. За їх правління розгорнулася жорстока боротьба між центральною владою та світською і церковною знаттю. Продовжувалися намагання утримати етнічні польські землі та приєднати нові володіння. Лише Болеславу II Сміливому та Пшемиславу II (1257—96; із 1290 — князь, із 1295 — король) на деякий час вдалося повернути титул польських королів, а згодом Владислав Локетек (1260—1333; із 1320 — король) остаточно закріпив його за собою та своїми спадкоємцями.
Найбільш відомими представниками цієї гілки роду були також Казимир I Відновник (1016—58; із 1039 — князь), Болеслав III Кривоустий, Болеслав IV Кучерявий (1125—73; із 1146 — князь), Мешко III Старий та Казимир III Великий.
Королівська гілка згасла 1370 зі смертю короля Польщі, Володаря і Спадкоємця Русі Казимира III Великого. Польський трон успадкував племінник Казимира III — угорський король Людовік (Лайош) Великий з Анжуйської династії (1326—82), син угорського короля Карла-Роберта (1288—1342) та польської принцеси Єлизавети (1305—80).
