Модерн - онлайн головоломки

Модерн (філософія)

Модерн або епоха модерну (від англ. Modernity — сучасність; англ. modern — сучасний) — тема гуманітарних та соціальних наук, ансамбль конкретних соціокультурних норм, поглядів і практик, що виникли у період Нової історії внаслідок епох Відродження, Просвітництва 17 та 18 століття. Деякі коментатори вважають, що епоха модерну закінчилася 1930 р., Другою світовою війною в 1945 р., Або 1980-х або 1990-х роках; наступна епоха називається постмодернізмом. Термін «новітня історія» також використовується для позначення часових рамок після 1945 року, не привласнюючи їх ні до епохи модерну, ні до постмодерну (таким чином, «модерн» може використовуватися як назва певної епохи в минулому, на відміну від значення «сучасна ера»).

Залежно від галузі «модерн» може стосуватися різних часових періодів або якостей. В історіографії XVII і XVIII століття зазвичай описуються як ранній модерн, тоді як довге XIX століття відповідає власне «модерній історії». Хоча вона включає широкий спектр взаємопов'язаних історичних процесів і культурних явищ (від моди до сучасної війни), вона також може посилатися на суб'єктивний або екзистенційний досвід умов, які вони створюють, та їх постійний вплив на людську культуру, інститути та політику (Berman, 2010, 15–36).

Як аналітична концепція та нормативний ідеал, модерн тісно пов'язаний з етосом філософського та естетичного модернізму; політичні та інтелектуальні течії, що перетинаються з Просвітництвом; і наступні події, такі як екзистенціалізм, модерне мистецтво, формальне становлення суспільної науки та сучасні антитетичні розробки, такі як марксизм. Він також охоплює соціальні відносини, пов'язані з піднесенням капіталізму, і зміна поглядів, пов'язаних із секуляризацією та постіндустріальним життям (Berman, 2010, 15–36).

До кінця 19 та 20 століть модерністське мистецтво, політика, наука та культура стали панувати не лише у Західній Європі та Північній Америці, а й майже у всіх цивілізованих районах земної кулі, зокрема рухи, які вважалися протилежними Заходу та глобалізації. Епоха модерну тісно пов'язана з розвитком індивідуалізму, капіталізму, урбанізації та вірою у можливості технологічного та політичного прогресу. Війни та інші сприйняті проблеми цієї епохи, багато з яких походять від наслідків швидких змін і пов'язаної з цим втрати сили традиційних релігійно-етичних норм, призвели до багатьох реакцій проти модерного розвитку. Оптимізм та віра в постійний прогрес останнім часом критикуються постмодернізмом, тоді як домінування Західної Європи та Англо-Америки над іншими континентами піддається критиці постколоніальної теорії.

На думку Мішеля Фуко (класифікується як прихильник постмодернізму, хоча сам він відкинув ярлик «постмодернізм», розглядаючи його твір як «критичну історію модерну» (див., наприклад, (Call, 2002)), «модерн» як історична категорія позначена такими подіями, як допит чи відмова від традиції; пріоритетність індивідуалізму, свободи та формальної рівності; віра у неминучий соціальний, науково-технічний прогрес, раціоналізацію та професіоналізацію, рух від феодалізму (або аграризму) до капіталізму та ринкової економіки, індустріалізації, урбанізації та секуляризації, розвитку національної держави, представницької демократії, публічної освіти (Foucault, 1977, 170–77).

У контексті історії мистецтва «модерність» (modernité) має обмежений сенс, «модерне мистецтво», що охоплює період прибл. 1860–1970. Використання терміна в цьому сенсі приписується Шарлю Бодлеру, який у своєму нарисі «The Painter of Modern Life» (1864). Позначав «швидкоплинний, ефемерний досвід життя в міському мегаполісі», і відповідальність, яку мистецтво повинне захопити цей досвід. У цьому сенсі термін стосується «певного відношення до часу, який характеризується інтенсивним історичним розривом, відкритістю до новизни майбутнього та посиленою чутливістю до того, що є унікальним для сьогодення»(Kompridis, 2006, 32–59).