Диліжа́нс — вид чотириколісного пасажирського або поштового транспортного засобу на жорсткій підвісці, який тягнула четвірка коней, що широко використовувався перед введенням залізничного транспорту.
Диліжанси вперше з'явилися на Британських островах в XVI столітті, а згодом поширилися в Сполучених Штатах. Дещо раніше для обслуговування пасажирів диліжансів по всій Європі відкрилися заїжджі двори. Королівські поштові диліжанси прискорили удосконалення дорожньої системи на Британських островах за допомогою створення системи платних доріг. Також диліжанси були дуже важливими при колонізації Північної Америки.
Відомі зображення диліжансів Британської Королівської пошти, диліжанси часів Дікенса на заїжджому дворі, захоплення диліжансів розбійниками та індіанцями в американських вестернах.
У Києві з рухом диліжансів пов'язана поштова станція на Поштовій площі. 1827 року Росія організувала поштово-диліжансне сполучення за маршрутом Київ – Житомир – Радзивилів, до тодішнього кордону з Австро-Угорщиною. По всій цій трасі, названій Брест-Литовським шосе, було побудовано в 40-х роках ХІХ ст. нові муровані поштові станції, що здебільшого збереглися й досі. Відстань між ними становила, в середньому, 20-30 км, з певним урахуванням топографії та можливостей разового кінного переходу. Назва прив’язувалася до найближчого населеного пункту. Перша з таких станцій була на 15-му кілометрі Брест-Литовського шосе, на узліссі. Мала назву «Катеринівка» – від села, яке тепер лежить в межах Києва. Проміжними зупинками від Києва до Житомира були села й містечка, розташовані обабіч шляху: Катеринівка, Гурівщина, Калинівка, Ставище, Кочерів, Коростишів, Березина… Поштові станції будувалися з цегли за типовим проектом видання 1843 року, призначені спершу для тракту Санкт-Петербург – Київ.
1835 року на Подолі було засновано «Контору начального заведения дилижансов и транспортов». Саме слово «диліжанс» прийшло до нас із Франції, а там його запозичили з мудрої латини, де diligens — прудкий, жвавий. Сьогодні таке значення може сприйматися хіба що в порівнянні з пішою ходою. Перші київські диліжанси курсували до Москви та Петербурга.
На початку ХХ століття й аж до остаточного встановлення радянської влади в Києві головним, як тепер кажуть, пасажирським перевізником на тракті Київ — Житомир був підприємець Перец-Хаїм Фельденкрайз. Його контора кінних диліжансів містилася в центрі Житомира. Диліжанс з чітким написом по борту «Фельденкрайзъ» являв собою величезний двовісний екіпаж на високих колесах, що складався з кількох частин. На високому передку сидів кучер з довгим батогом, яким він поганяв дві пари трійок з одномасних коней, які тягли громіздкий екіпаж. У ньому, за передком, містилася підресорена карета із заскленими дверцятами з написом: «І классъ», за якими на шкіряних диванчиках сиділи візаві заможні пасажири цього першого класу. Ззаду було окреме, теж закрите приміщення з лавами вздовж бортів, з віконечками по боках та дверцятами ззад у і написом: «ІІ классъ». Тут подорожні сиділи так само візаві, як тепер у вагонах метро (тільки прохід був вузеньким). Пасажири ІІІ класу сиділи ззовні просто неба спереду й ззаду на металевих кріслах, як колись артилерійська обслуга на важких гарматах. Їхати стоячи не дозволялося. Багаж закріплювався на просторому даху екіпажа. Про швидкість пересування не йшлося, хоча на рівному місці та на спусках диліжанс котився все ж таки швидше, аніж селянський віз або чумацька мажа, яку тягли «воли круторогі». Диліжанси Фельденкрайза, розраховані на двадцять осіб (як теперішній всім відомий «богдан»), вважалися досягненням доби — в порівнянні з попередніми екіпажами.
