Велике князівство Литовське
Вели́ке князі́вство Лито́вське, Ру́ське, Жемайтійське та ін. (дав.-рус. Велїкое кнꙗзство Лїтовское, Руское, Жомойтское і їныхъ, лат. Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, etc.) — монархічна держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасних Литовської Республіки, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, невеликих частин Польщі (Підляшшя) та Молдови, загалом близько 1 млн км², на якій мешкало від 3,8 до 8 млн осіб різних етносів у різний час[⇨]. Столиця розташовувалася спочатку в Кернаве (гіпотетична), а згодом у Вільні (з 1322/1323).
Існувала впродовж 1236—1795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство постало на землях балтських племен XIII столітті як язичницька держава Міндовга[⇨]. Вела перманентні війни із сусідами: Золотою Ордою і Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством (Руським королівством) на південному заході. Велике князівство значно розширилося — від Балтики до Північного Причорномор'я — у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків[⇨].1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя[⇨]. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту[⇨]. До 1569 року князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських[⇨]. Децентралізована влада на місцях належала князям і шляхті різних національностей. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, 1772 року відбувся перший поділ Речі Посполитої. У 1792 і 1795 роках, після другого й третього поділів, терени колишнього Великого князівства остаточно анексовані Російською імперією[⇨].
1387 року в князівстві було прийняте християнство за латинським обрядом[⇨]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які в кінці XVI—XVII століть після Люблінської унії потіснили польська мова та католицизм[⇨]. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі Литовської метрики — архіві литовської державної канцелярії. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять білорусько-литовські літописи[⇨].
