Біля́ве воло́сся (англ. blond hair, fair hair) — тип пігментації волосся із низьким рівнем меланіну. Має багато відтінків, переважно жовтуватого кольору: від солового, блідо жовтого, до світлорусявого, золотавого. Більшість людей, що мають біляве волосся, проживають у Північній Європі (Скандинавія, Східна Балтика, Фінляндія), або є нащадками північноєвразійських популяцій. Окремі особи або групи осіб з білявим волоссям зрідка зустрічаються серед азійських та північноафриканських народів. В античній та західноєвропейській культурі біляве волосся традиційно асоціювалося з вродою. Зокрема, давньогрецькі боги Гера, Афродита, Афіна, Діоніс та інші називалися «золотоволосими» або «прекрасноволосими». У Давньому Римі білявість волосся вважалася сексуально привабливою, а також асоціювалася із кельтами та германцями. У культурі середньовічної Європи довге, золотаве волосся було одним з обов'язкових критеріїв жіночої краси. В європейському живописі з білявим волоссям, зазвичай, зображали Єву, Діву Марію, Марію Магдалину, святу Варвару та інших ідеалізованих жінок. У расових теоріях кінця ХІХ — першої половини ХХ століття біляве волосся і блакитні очі вважалися ознакою вищої нордичної (арійської) раси. В сучасній західній популярній культурі носії білявого волосся продовжують сприйматися привабливими. У новітній українській мові особи, що мають біляве волосся називаються білявцями (білявками) чи блондинами (блондинками), серед традиційних назв також є біля́вчик, біля́вчин, руся́вий, руся́вин; біля́вочка, білу́ха, біля́ва, біля́виця, руся́ва, руся́вка.
