Бербери
Бербери, або Амазиги (бербер. ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ, Imaziɣen) — корінна етнічна група Північної Африки. Бербери проживають на території, що простягається від Атлантичного океану до Оази Сива, що в Єгипті, від Середземного моря до річки Нігер. Вони розмовляють берберськими мовами, що є гілкою сім'ї афразійських мов. В VII столітті відбулося арабське завоювання Північної Африки, тому в більшості берберів, що проживали в Магрибі, змінилася рідна мова, утворилися діалекти. Після колонізації Північної Африки Францією французьке управління успішно інтегрувало французьку мову в Алжирі, роблячи її офіційною національною мовою та вимагаючи, щоб усе навчання проводилося французькою. Іноземні мови, зокрема французька та іспанська, успадковані від європейських колоністів, використовуються більшістю освічених берберів (елітою) в Алжирі та Марокко у формальному контексті, такому як вища освіта або бізнес.
Сьогодні більшість берберів проживає в північноафриканських країнах: здебільшого в Алжирі та Марокко; деякі невеликі поселення є також у Нігері, Малі, Лівії, Мавританії, Тунісі, Буркіна-Фасо та Єгипті; також є великі діаспори у Франції, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європи.Берберська самобутність зазвичай ширша, ніж мова та етнос, і охоплює всю історію та географію Північної Африки. Бербери не є цілісним етносом, і це поняття охоплює цілий спектр фенотипів, спільнот і походжень. Силою, що їх об'єднує, є їхня мова, колективна самоідентифікація і самоасоціація з берберським спадком та історією.
У Північній Африці проживає від 25 до 30 мільйонів людей, що розмовляють берберськими мовами. Число етнічних берберів (включаючи тих, що не розмовляють берберськими мовами) є набагато більшим, бо велика їх частина протягом багатьох десятиліть і століть навчилася інших мов (асимілювалася), і вже не розмовляє жодною з берберських. Більшість мешканців Північної Африки вважаються корінними берберами, хоча внаслідок арабізації більшість етнічних берберів ідентифікують себе як арабізовані бербери.Бербери називають себе імазигами (a-Mazigh), що можливо означає «вільні люди», або «благородні люди». Назву, яку вони мають зараз, скоріше за все, дали їм римляни, що з латинської означає «незрозуміло говорити», оскільки на той час бербери не розмовляли ні латиною, ні грецькою мовою. Можна провести паралелі з тим, як римляни називали усіх диких народів: «варвари» (латиною «барбари»). Деякі з найвідоміших берберів були нумідійськими царями: Масинісса, Югурта; берберо-римськими авторами: Апулей, Августин Аврелій; та берберо-римськими генералами: Лусій Квієт, що брав участь у Другій юдейській війні (115—117 рр). Дакія аль-Кахіна була берберською релігійною та військовою лідеркою, що керувала жорстоким повстанням проти мусульмансько-арабської експансії Північної Африки. Кусаїла — чоловік, що проживав у XVII столітті — був вождем арабських племен берберів і королем Санхаджійської держави.
Список найвідоміших берберів в історії включає Юсуфа ібн Ташфіна — короля Альморавідської імперії; Таріка ібн Зіяда — генерала, що підкорив Іспанію; Аббаса ібн Фірнаса — плодовитого винахідника та піонера в авіації; Ібн Баттуту — середньовічного мандрівника, що подорожував на найдовшу дистанцію, про яку тільки чули в його час.
