За́мок — «укріплене житло феодала доби середньовіччя з оборонними, господарськими, культовими і т. ін. будівлями, звичайно оточене високим кам'яним муром з кількома вежами». У XVIII–XIX століттях замки втратили своє оборонно-військове призначення і перетворилися на палаци знаті та аристократії. Як правило, замок займав найвигідніше (з військової точки зору) положення на місцевості. До наших днів збереглася велика кількість замків, які визнані пам'ятками історії та культури.
Південноруські замки XVI століття в своїй більшості були дерев'яними. Деякі замки навіть переносили: наприклад, Вінницький замок, а Остерський навіть кілька разів — раз тому, що річка відійшла від замку, вдруге — бо почала сильно розмивати гору; пробували перенести Черкаський замок, але міське населення відмовилося переселятися, не вважаючи за безпечне віддалятися від Дніпра. Від міста, яке зазвичай будували на певній відстані, замки відділяли глибокими ровами, через які вели звідні мости. Крім замків Луцька і Крем'янця, які мали кам'яні стіни, інші такі замки були деревяними: Київський, Володимирський, Кременецький (розміри їх в описах не вказані), Канівський замок, найбільшими серед них з відомих були: Житомирський — 62x55 сажнів, Луцький — власне замок 54,5x48, а «пригородок», чи окольний замок, — 75x128, Мозирський замок — 63x28, окольний замок 169 сажнів у периметрі; найменшим був Чорнобильський — 22x17 сажнів.
