Метелик Південь був білим, як... не знаю, як це сказати одним словом. У пустелі, на стіні такий білий вапняк, що, мабуть, цоколь для пам'ятника твоїй всюдисущості, у букетах жовтих і фіолетових квітів із сербською назвою (тихенько перенесена вітром) «шебой-вігойле», довга ящірка. сплела його зелень і зникла в яскравості... в точці. А через деякий час — ніби це була лише ознака того, що день минув — метелик, не знаю, з’явився чи зник на вітерці... Нічого на білому. Насамперед. Але саме зараз, коли... якраз перед цим моментом я подивився високо на жердину на зелену квітку агави зі стеблом, що вистрілив, як жовтуватий слід, і я бачу, як він пояснив, що слід за вітром: ---- -- -------------------------------------- з останнім невідкритим рядком.